Про повагу до Путіна і Росії
Sunday, 16 November 2014 09:13![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
dearn0b0dyПутін торочить росіянам, що мовляв, світ нас не поважає, не рахується з нами, не любить нас, - то НАТО поближче підбереться, то санкції вигадає, то прем'єр руки не подасть, то ще яку гидоту. А потрібно поважати, потрібно рахуватись, потрібно в нашу тайгу з поклоном заходити.
Що я хочу сказати? Що спільнота/людина, яка не здобула поваги нормальним шляхом, і схоже, вже не здобуде, включає "довколаворожу" риторику. Це безсилля. Це дистильоване лузерство. Діагноз.
Є в мене в родині пара таких персонажів, котрі мають вельми схожу ситуацію. Риторика - винятково войовнича, "чому ти мене не поважаєш?". Коротш кажучи, маю свого домашнього Путіна. І можу описати ситуацію зблизька:
1. така людина бачить себе винятково в центрі всесвіту. Все, що відбувається - або заради неї, або супроти неї. Третього не дано.
2. потурати такій людині - все одно, що проти вітру. Все сприйметься як належне, як єдиноправильний розвиток ситуації. Навіть якщо демонструвати повагу, - з часом цього буде недостатньо, захочеться ще і ще.
3. доводити, що людина неправа, пояснювати свою точку зору, - все одно, що проти вітру. Це та ситуація, що "проти неї", отже я ворог, а з ворогом треба воювати, а не слухати ворожу пропаганду.
4. воювати - ну зовсім проти вітру. Це людина, яка бачить смислом свого життя війну з ворогами, отже кине всі свої сили, душевну енергію, щоб помножити тебе на нуль, - у тебе не вистачить часу і снагии боротись щодня, до чиєїсь поразки.
5. уникати контактів = "ти мене ігноруєш, отже не поважаєш". Знову війна, але на цей раз партизанська.
Мій висновок: не треба з ними сратись, не треба їм потурати. Треба діяти ради власних інтересів, і не тратити час на спілкування з відверто негармонійними людьми. Ось такий вистраждано-прагматичний підхід.
Що я хочу сказати? Що спільнота/людина, яка не здобула поваги нормальним шляхом, і схоже, вже не здобуде, включає "довколаворожу" риторику. Це безсилля. Це дистильоване лузерство. Діагноз.
Є в мене в родині пара таких персонажів, котрі мають вельми схожу ситуацію. Риторика - винятково войовнича, "чому ти мене не поважаєш?". Коротш кажучи, маю свого домашнього Путіна. І можу описати ситуацію зблизька:
1. така людина бачить себе винятково в центрі всесвіту. Все, що відбувається - або заради неї, або супроти неї. Третього не дано.
2. потурати такій людині - все одно, що проти вітру. Все сприйметься як належне, як єдиноправильний розвиток ситуації. Навіть якщо демонструвати повагу, - з часом цього буде недостатньо, захочеться ще і ще.
3. доводити, що людина неправа, пояснювати свою точку зору, - все одно, що проти вітру. Це та ситуація, що "проти неї", отже я ворог, а з ворогом треба воювати, а не слухати ворожу пропаганду.
4. воювати - ну зовсім проти вітру. Це людина, яка бачить смислом свого життя війну з ворогами, отже кине всі свої сили, душевну енергію, щоб помножити тебе на нуль, - у тебе не вистачить часу і снагии боротись щодня, до чиєїсь поразки.
5. уникати контактів = "ти мене ігноруєш, отже не поважаєш". Знову війна, але на цей раз партизанська.
Мій висновок: не треба з ними сратись, не треба їм потурати. Треба діяти ради власних інтересів, і не тратити час на спілкування з відверто негармонійними людьми. Ось такий вистраждано-прагматичний підхід.
