Про щура у кутку.

Інет оргазмує від того, з яким розмахом і вишуканістю принизили Путіна в Австралії, прогнозує, що він закінчився як політик, в нього не залишилось прихильників у світі, тепер йому одна дорога - в пекло, до рідні, і т.д. А я ото думаю, що він зараз небезпечний як ніколи: йому вже немає потреби подобатись, зберігати обличчя, дотримуватись договорів і законів. Тепер можна робити що завгодно не боячись за наслідки. Наприклад, вести наступальні бойові дії в Україні, країнах Балтії, Казахстані. Наприклад, використовувати хімічну, бактеріологічну і ядерну зброю. Наприклад, спонсорувати терористів.
І не треба наївно думати, що санкції задавлять, розвинуті держави не допустять, чужі війська підтримують нас. Не треба забувати, що США і Британське Королівство почали наступальні дії (Нормандія, ага), коли вже всім було ясно, хто програЄ у війні. Так, приєднались, але тільки щоб добити лежачого і вхопити шматок пирога для переможців. Справедивість, демократія, підтримка, бла-бла-бла, до пори до часу, коли вже нічим не ризикуєш. Але не швидше.
Впевнений, ситуація розвивається по найдраматичнішому з можливих сценаріїв. Дуже скоро ми станемо свідками створення такого режиму, що Гітлер, Пол Пот і Хусейн тільки позаздрять. І вже треба бути останнім бовдуром, щоб думати, що режим цей обмежиться територією Росії і не матиме впливу на країн-сусідів.

Про повагу до Путіна і Росії

Путін торочить росіянам, що мовляв, світ нас не поважає, не рахується з нами, не любить нас, - то НАТО поближче підбереться, то санкції вигадає, то прем'єр руки не подасть, то ще яку гидоту. А потрібно поважати, потрібно рахуватись, потрібно в нашу тайгу з поклоном заходити.
Що я хочу сказати? Що спільнота/людина, яка не здобула поваги нормальним шляхом, і схоже, вже не здобуде, включає "довколаворожу" риторику. Це безсилля. Це дистильоване лузерство. Діагноз.

Є в мене в родині пара таких персонажів, котрі мають вельми схожу ситуацію. Риторика - винятково войовнича, "чому ти мене не поважаєш?". Коротш кажучи, маю свого домашнього Путіна. І можу описати ситуацію зблизька:
1. така людина бачить себе винятково в центрі всесвіту. Все, що відбувається - або заради неї, або супроти неї. Третього не дано.
2. потурати такій людині - все одно, що проти вітру. Все сприйметься як належне, як єдиноправильний розвиток ситуації. Навіть якщо демонструвати повагу, - з часом цього буде недостатньо, захочеться ще і ще.
3. доводити, що людина неправа, пояснювати свою точку зору, - все одно, що проти вітру. Це та ситуація, що "проти неї", отже я ворог, а з ворогом треба воювати, а не слухати ворожу пропаганду.
4. воювати - ну зовсім проти вітру. Це людина, яка бачить смислом свого життя війну з ворогами, отже кине всі свої сили, душевну енергію, щоб помножити тебе на нуль, - у тебе не вистачить часу і снагии боротись щодня, до чиєїсь поразки.
5. уникати контактів = "ти мене ігноруєш, отже не поважаєш". Знову війна, але на цей раз партизанська.

Мій висновок: не треба з ними сратись, не треба їм потурати. Треба діяти ради власних інтересів, і не тратити час на спілкування з відверто негармонійними людьми. Ось такий вистраждано-прагматичний підхід.

В сусіда корова здохла, - дрібничка, а приємно!

Читаю оце, як наші українці зловтішаються з Путіна, якого систематично возять писком по багнюці в Австралії, і блювати хоцця. Ця любов до чиїхось принижень мені говорить хіба про те, що всередині кожного такого веселуна живе невдаха, який сам неодноразово переживав публічні приниження, і нині несамовито тішиться, що пронесло, і потрапило на іншого. Такий підхід паскудний тим, що викривлює картину світу, замість позитиву і конструктиву в собі і довкола себе спонукає шукати лайно довкола себе. І чим далі, тим більша потреба в лайні, тим більша доза чиїхось принижень потрібна, бо мала вже не вставляє. І гоп! - отримуємо вишиватника!